дурналістика

Пам'ятаєте, як у голівудських фільмах зображають журналістів?
"вічно не в тему, вічно нашкодять".
В тому ж Міцному горішці хоча б, пам'ятаєте, як вони пішли додому до Джона Маклейна та дали дитині поговорити з батьками. І терористи таким чином дізналися, хто дружина Макклейна, і короче всьо заверте...
Я раніше дивилася такі фильми и думала - шо за фігня, чого у них такі тупі журналісти і не розуміють, якої шкоди завдають своїми діями нібито "заради правди"? Думала, що це такий літературний прийом, як наприклад, коли жінка в стресовій ситуації починає себе вести як дурепа.
Тепер вірю, що це правда. Коли бачу наших журналістів, які заради "своєї правди" дуже і дуже шкодять справі.
Я вже писала неодноразово, що у нас дуже багато інформації витікає, в жодній війні такого нема. Та шо там у війні, в мирі такого нема. В Штатах є таке поняття "classified" - і всьо, інфа засекречена, і дзусь.
А у нас розтеревенять все, що дізналися, одразу як дізналися (часто і без перевірки данних, а нашо, да?) - жодного сумніву або малесенької думочки - чи не нашкодив я оце зараз комусь?
Я Руфада якось спитала, як він оцінює відступ з Дебальцеве, чи це велика поразка для нашої армії (бо ж дехто капслочить про це вже декілька тижнів так, наче то наше Ватерлоо).
Руфад сказав - ні, поразка прикра, але невелика. І найгіршим наслідком може бути - падіння морального духу воїнів.
І тут я згадала всі істерики, все те, шо писалося і казалося після цього відступу. Прочитала оце про те, що "небєзісвєстная" Настя там фотосесії з трунами клєпала в Артемівську. Можете собі уявити, як такі репортажики впливають на моральний дух солдат? А наші істерики? А оці розборки "був котел-не було котлу"? У Фейсбучику, блін! 
І подумала, що у воєнний час журналістів треба тримати як собак на ціпку. Вигулювати час від часу, але багато волі не давати. Бо я вже не знаю, якими мотивами вони керуються, але явно бажання журналістських сенсацій та ексклюзивів в них затьмарює здоровий глузд та порядність.
А скільки було таких випадків, коли інфа розійшлася, але виявилася фейковою або просто неправдивою? Я розумію ще, коли баби-пліткарки таке роблять, але коли ті, хто себе називає журналістом, ширять неперевірену інфу тільки заради того, щоб першим про неї сповістити? 
Я знаю, що у мене є френди-журналісти, і вони напевно зі мною не погодяться, але те, що відбувається з журналістикою у нас в країні - це якийсь страшенний жах. Гуляй-поле. І ГромадськеТВ, як банда анархістів, на чолі всього цього безпрєдєла.
І це ж наче має бути інтелектуальна еліта, яка б найкраще мала розуміти, що в країні війна, а тому жити як хочеться і робити що хочеться - неможна. І професійними амбіціями теж треба трохи поступатися, ну просто тому що війна - це інша реальність, тому й поведінка має їй відповідати. 
Тим більше, що є дуже багато тем цивільного характеру, за які можна було б взятися, але ж ні - всіх як мух на солодке потягнуло звітувати про війну. При цьому жодного з цих людей навіть з натяжкою не можна назвати воєнними журналістами, а тим паче - аналітиками. 
А у нас в принципі журналісти не розуміють, що репортаж - це тупа передача фактів, а не ваша аналітика щодо того, хто винен і як треба було зробити. Ти генерал? У армії далі прапорщика дослужився? Ні? Ну от сиди собі і пиши про посівну. Тем в країні - безліч.
За це я ще додатно поважаю Дмитра Гнапа, який реально дотримується британського гасла keep calm and carry on та продовжує займатися тим, чим займався раніше, а не лізе у військові експерти.

Ця "неправильна" війна

Я думаю, що в контексті теперішніх подій, найбільша шкода, яку заподіяв СРСР українцям, це їхнє бачення війни.
Всі ці фильми, на яких ми виросли. Всі ці сідовласі ветерани з повними грудями орденів, які приходили до нас в школи на дев"яте травня, всі ці пісні, що хапали за серце. "Бери шинель, иди домой..."
Ну, і звісно ж, ці вислови - Священная война, святая победа, воин-освободитель.
Все це з дитинства вбивало нам в голову не тільки хибну картину конкретно Другої Світової війни (яку ми інакше як Велика Вітчизняна не називали, а дехто й досі так називає, наче все, що було до 22 червня 1941-го та після 9-го травня 1945-го нас не стосується), але хибне розуміння війни в принципі.
Для нас вона обсягнута романтикою та обов"язково праведна. Всі, хто на нашому боці - святі ангели, всі, хто на боці ворогів - демони.
Ну, і звісно, тільки безкомпромісні перемоги, поразки - це не для нас.

І от починається війна. Брудна, підступна, нелогічна, цинічна, кривава, з поразками та втратами - війна як війна.
А ми її не хочемо прийняти. Як же ж так - герої понапивалися. А там - побилися. А там може й вбили когось випадково. А тут - відступили. А там - втратили.
І починається паніка. Бо картинка війни ламається, а більшість ще досі намагається втиснути своє романтичне уявлення про війну в реальність. А воно не втискується.
У нас народ взагалі до патетичності і пафосу схильний, а тим більше зараз, коли багатьом здається, що вони всередині якогось героїчного фільму про війну. О жах, Бірюков назвав солдат "толпенью", як він може, "вонижгерої"!
Скажу вам по секрету - завтра певна частина цих героїв почне з ноги двері в ресторанах відкривати і качати права на абсолютно мирних вулицях. І їх будуть саджати за грати, да. Це теж буде. Бо це - звичайні люди, яких до того ж ще добряче потріпала війна. І вони залишуться звичайними людьми. І найгірше, що можна буде для них зробити - це носитися з ними, як курка з яйцем. От тоді вони з війни точно ніколи не повернуться. Ментально. Так і залишаться солдатами, і будуть собі вигадувати війну у мирний час.

Короче, до чого я. Що треба забути абсолютно все, що колись читали чи дивилися про війну, бо це брехня. Літературний вимисел. Пропаганда. Називайте як хочете. Але - не війна, і тим більше - не наша, теперішня, тут і зараз.

Написала цей текст майже рік тому, в березні 2014-го.


Сегодня муж рассказал одну деталь из боснийского военного прошлого - надо сказать, я сразу про их жизнь во время войны мало что знала, он старался мне ничего не рассказывать особо, щадил меня.
Сейчас-то уж, после всего пережитого, щадить смысла нет.
И вот, сегодня я узнала, что когда начали забирать взрослых мужчин, многие сначала сбежали из дому и прятались в лесах. Они планировали дойти до Бихача (тогда они жили в 120 км от Бихача, а последний был анклавом на оккупированной территории, и таким и оставался до конца войны - не пал и не сдался), и организовать сопротивление.
 Но в городе оставалась семья... И когда прошел слух о том, что если взрослых мужчин не будут находить дома, расстреливать будут всю оставшуюся семью, практически все они вернулись и сдались в руки врага. Кроме тех, кто предусмотрительно вывез семью в безопасное место.
Ну, а дальше - три увеселительных месяца в концлагере, бегство с малолетними братьями и сестрами под прицелами вражеских оружий в другую часть страны, 4 года войны по лесам и горам.
Кстати, в концлагере тоже пришлось терпеть все издевательства, избиения, убийства друзей и знакомых безропотно (хотя Руфад мне рассказывал, сколько раз хотелось задушить руками этих тварей, пусть и ценой собственной жизни), потому что в оккупированном городе осталась семья, практически в заложниках.
И все потому, что мать, моя свекровь, в начале войны уперлась и не захотела уезжать, пока еще было можно сбежать заграницу (тем более, что отец работал в Швейцарии и мог их всех вывезти к себе).
Поэтому еще раз повторяю для всех подруг - не геройствуйте и не стройте из себя жен декабристов. Если будет нужно - бегите, сломя голову, с детьми и старыми членами семьи. Вы и на расстоянии будете хорошей моральной поддержкой своим мужчинам, а мысль о том, что вы в безопасности, придаст им сил и мужества.

Все это звенья одной цепи - от массово насилуемых австриек и немок 70 лет назад до убитой в Армении семьи.
Нация, которая уже 70 лет живет в опасной эйфории своей победы. Мы - страна победитель! "Нам нужна одна победа, одна на всех, мы ЗА ЦЕНОЙ НЕ ПОСТОИМ".
Понимаете? Это вы кричите, вытаскивайте наших мальчиков из Иловайского котла, а там - за ценой не постоят. Потому что там главное - победа, а ее цена никому не важна. Цена, естесственно, измеряется в жизнях.
И советский солдат, а ныне российский солдат, может делать все, что угодно - потому что дедывоевали.
Потому что я же великий солдат великой армии великой страны - а мне водички попить не дают какие-то жалкие армяшки!
Я уже давно писала о страшной опасности этого комплекса народа-победителя. Теперь мои прогнозы начинают сбываться. Всем этим ваням и колям из убогих разрушенных и пропитых сел мурмансков и ростовов вообще никак не надо напрягаться в жизни - получать PhD, растить детей, искать хорошую работу. Потому что у них есть кое-что, чего у них никто не отнимет.
Они - народ-победитель. А значит, можно расслабиться, пить горькую и ждать своего часа, когда можно будет показать свои победительские гены. А там и ружжо дадут, и шансов куча предоставится. Так сказать - тварь я дрожащая или право имею?
Я вчера весь день думала, пыталась найти какое-то объяснение этому зверству в Гюмри, должен же был быть какой-то повод у него! А сегодня посмотрела на неотягощенное интеллектом личико Вани и поняла - а не надо никаких объяснений и поводов. Я - победитель, поэтому я могу.
Это в этих ваших гнилых америках армия думает, что она создана для защиты, а там - только для победы, только для демонстрации своей тупой и беспощадной силы. Двухлетнему мальчику и целой соседней стране.
И, кстати, я бесконечно благодарна всем этим российским политикам, которые уже который год ведут полемику в духе "русские сами справились с фошыстами, а остальные народы СССР тут не причем". Потому что это не засосало мой народ в опасную трясину победительского комплекса, и мы не стали такими, как они.
Одно не радует - страны по земному шару не могут передвигаться, а значит жить Украине рядом с этой клоакой и дальше.

УПД. Приходится уточнить, потому что, оказывается, это не очевидно - разумеется, говоря о комплексе народа-победителя, я не имела в виду ВСЕХ жителей Российской Федерации. Мне казалось, что любому человеку разумному это должно быть понятно. Ни одно общество не бывает однородным. Я всего лишь говорила о том, что в соседнем с нами государстве происходят опасные тенденции, и все эти дедывоевальщики, крымнаши и прочие народопобедители получают полное одобрение от государства, а также оружие и благословение на свои ратные подвиги. И что ЭТО считается патриотизмом. В отличие от альтернативного мнения всех либералов, демократов и прочих, кого принято называть порасвалильщиками, потому что, заметьте, мало кто из нормально мыслящих людей в России видит свое будущее в этой стране. Если б все эти поцреоты продолжали тихо сидеть в своих депрессивных селах и бухать, я бы даже речь об этом не завела. Мало ли фриков на свете. Но государство использует их в своих целях, а это уже касается лично нас с вами. И грузин. И теперь еще армян. А завтра - кого-то еще, с таким массовым одобрением и мощной поддержкой государства комплекс народа-победителя будет только расти. Поэтому промолчать я не могла.

Написала коммент у Ибигдана, решила вынести его сюда, как отдельный пост:
когда я читаю о тяжелой жизни украинских беженцев и о том, как многие не бегут, потому что "там меня никто не ждет" и "как же я буду там жить", а слышала так же и "надо ребенку школьный год закончить", вспоминаю свою свекровь, которая с двумя грудничками, двумя дочерьми подростками и двумя сыновьями призывного возраста, один из которых уже успел побывать в концлагере, бежала из родного города и благоустроенного дома (это Югославия, Лугандону такие и не снились).
Так вот они: 1) платили огромные деньги, практически все, что было, за то, чтобы их выпустили из города оккупационные власти.
2) подписывали передачу всего своего имущества в пользу оккупационных властей
3) были высажены в чистом поле из автобуса и бежали куда глаза глядят, а вслед им стреляли очередями, чтобы не было соблазна вернуться
4) жили в ноябре месяце в неработающей школе все вповалку, человек 50 в каждом классе, спали на полу на собственных пальто, а потом нашли какой-то большой шкаф, и спали на нем. Причем спали на смену, потому что приходящие с фронта (это очень близко с линией было) мужчины тоже должны были спать там же
5) нашли заброшенный разваленный дом и жили там, питались гуманитаркой, о кофе и чаях только мечтали, заваривали веточки айвы вместо чая.
6) Больше года жили без электричества
7) Стирали белье в горной речке. Знаете, что такое горная речка? Я теперь знаю - это +15С в августе.
Это, на минутку, не Вторая Мировая, это девяностые! И это люди, привыкшие ко всем благам цивилизации, не знающие, что такое туалет на улице, не наш пролетариат.
И их тоже там "никто не ждал", там тоже была война, и бомбардировки, но не было прямой угрозы жизни, как при оккупаторах.
Зато они выжили и пережили войну. И на такие жертвы и лишения готовы те, кто банально хочет выжить.
А у всех этих оставшихся просто, очевидно, не выжить приоритет, а что-то другое. Или им там еще не припекло.
В любом случае, простите за прямоту - основную массу из них мне не жалко.

Совкове двоємисліє насправді пустило корені в українцях набагато більше, ніж ми самі усвідомлюємо.
Так, не далі ніж вчора мені довелося вести діалог (українською!) з людиною, яка сказала, що Боснії варто було розділитися на частини, якщо вже так важко народам жити разом.
Розумієте, українці ображаються на те, що сусідній народ вважає їх недонацією, страждає від агресора, який відтяв один шматок їх землі та зараз активно нищить інший, але коли те саме відбувається або відбувалося в іншій країні, одразу включається двоємисліє, і там, виявляється, варто було розділитися на частини.
Дуже прикро стає, коли помічаєш в українцях оці залишки великоруського шовінізму. Пам"ятаю, ще на початку протистояння, десь в березні, коли всі експерти(тм) почали проводити паралелі з Балканами, один знайомий, патріот, великий любитель України, заявив шось про боснійців як "недонацію" (це йому якоби серби таке розказали). Він би ще у Жириновського спитав про українців, отето б наслухався.
Тобто ставлення москалів до українців - це фуй і ай-ай-ай, а таке саме ставлення до іншого народу - це ок.
При тому, що люди, які роблять такі заяви, самі зізнаються, що абсолютно ніфіга не знають про Боснію або ж читали про неї десь на російскомовній Вікіпедії. Це все одно що читати про Україну в щоденниках Ігора Стрєлкова.
Згадую, як ми приймали в себе численних туристів з заходу, в рамках каучсерфінгу. Жоден з них, сівши на мій диван, не починав мені розповідати байки про те, що він десь там чув або читав про Боснію та не починав давати поради щодо її політичного устрою. Бо людина приїхала УПІЗНАТИ країну, почути про країну від її мешканців та побачити все на власні очі. І не те шоб вони були повністю тупі та необізнані, ми приймали дуже інтелігентних людей, та й зазвичай прийнято шось дізнатися про країну перед подорожжю, особливо коли це така загадкова країна як Боснія.
Але ці люди були відкриті до реального пізнання Боснії, а свої теоретичні знання нам на столі не розкладали з порадами та побажаннями. і лише наші люди - хомо советікус - вважають, що знають країну або можуть вести дискусію щодо її минулого, сьогодення та майбутнього, почитавши про неї статтю на російськомовній Вікіпедії.

У мене ділемма.
Я не знаю, якої сторони триматися.
З одного боку, я розумію, що час працює на нас - санкції діють, противник виснажується, у когось з донеччан відкриваються очі, наша армія міцніє, допомога з заходу надходить.
Я думаю про операцію "Олуя" і про те, як добре хорватам вдалося все у себе владнати, але я також думаю про те, що війна в Хорватії почалася на початку 1991-го року, а Олуя відбулася в серпні 1995-го, тобто хорватам знадобилося майже 5 років, щоб цього досягти. І вони, між іншим пропонували Республіці Сербскій Країні доволі широку автономію (чого ми запропонувати Новососії не бажаємо, бо знаємо, що буде далі), але серби не погодилися.
І лише коли серби були скрізь виснажені санкціями та війною у Боснії, зазнали там важких втрат та вже було звільнено боснійцями огромну територію, хорвати змогли завдати нищівного удару.
 З іншого боку мені чомусь здається, що навіть така, як вона є зараз, українська армія здатна звільнити Донбас. Але така дія була б жорстокою і кровопролитною.
Але так само мені здається, що світ би був ОК щодо цього.
Хорвати он майже геноцид влаштували, а зараз в Євросоюзі.
А Боснії не дали щось подібне влаштувати, тепер от пасе задніх на Балканах.
Тобто, світ, як ми вж знаємо, настільки ліцемірний, що його реакція на події може бути зовсім не такою, як його обіцянки реакції. If you know what I mean.
Тобто, я вважаю, що якщо очищення Донбасу й не відбувається з якихось причин, ці причини - не думка світової спільноти. Ні, тут щось інше.
І мені теж віриться, що декому в нашій владі вигідно затягування воєнних дій, вже не знаю, з якою метою.
 А ще я помітила, що найбільш радикальними думками про те, яке майбутнє мусить чекати Донбас і Крим, відрізняються саме вихідці звідти. Тобто, нещодавні вихідці, "по прінуждєнію", так би мовити. Вони не проти відключення світла і води в Криму, вони не проти очищення Донбасу радикальними методами. Бо вони, на відміну від вишивати, ЗНАЮТЬ. Регіони, людей, настрої, ментальність. І розуміють, що ситуація патова, друзі мої. Або ми віддаємо Мордору частину країни (хто вважає, що Пуйло задовольниться самим Донбасом і не схоче все до Приднестров"я - на вихід з речами), або губимо далі наших хлопців у різних котлах та аеропортах біс знає скільки ще часу (без жодного поняття, коли і як це закінчиться), або - напалм.
 І от я не знаю, до якої думки схиляюся я сама. Страшно, бо всі три варіанти - це найгірший варіант. Але якийсь з них нам, чи то нашій владі, все ж доведеться врешті решт обрати...

про мобілізацію та добровольців

Сьогодні ми з Руфадом говорили про те, що насправді ніхто не знає, як би він вчинив, якби довелося йти на війну. Тобто, навіть коли війна вже на порозі, але ти ще не отримав повістку і не був посланий на фронт - ти не знаєш, що ти робитимеш.
Бо, як каже Руфад, ті хто ХОТІЛИ на війну - ті вже там у складі добровольчих батальонів, ті не чекали призовів та особистого запрошення.

Але НЕ ХОТІТИ на війну - це цілком природньо і не має засуджуватися. Ми народжені заради миру і існування в мирі, а війна - це неприродний стан речей, тому немає нічого дивного, що ми її не бажаємо, або ж не бажаємо себе у ній, так би мовити.
А ще Руфад сказав, що він не впевнений, як би він вчинив, якби у БіГ зараз почалася війна. Вдумайтеся в це - він, бойовий офіцер з чотирирічним досвідом не знає, як би він вчинив, почнися війна знову!
І що якби він не пережив 4 місяці мук і принижень у концтаборі, після яких природно хотілося помститися першому-ліпшому четніку, можливо б він, як і багато його співвітчизників, дрімонув у Німеччину в перші ж дні.
І до речі, в Боснії не прийнято засуджувати тих людей, які обрали біжати від війни замість йти воювати. Тим більше, що ці люди допомагали з закордону, як могли.
Я декілька разів хотіла написати пост і спитати своїх френдів. чи збираються вони йти воювати. Чи, як написала одна людина в пості одного мого приятеля сьогодні - вмирати за Україну.
Але так і не написала і не спитала. Тому що абсолютно переконана, що жодна людина не може це знати про саму себе аж доки не настане той момент, коли це потрібно буде зробити.
Я тут щодня бачу людей, які з першого, другого і сотого погляду аж ніяк не лічать на воїнів - або сором"язливі, або фізично для цього непридатні, або занадто добрі душею, щоб вбивати. Але вони всі воювали, причому, впевнена, цей поступок був несподіванкою для них самих. Тому якщо ви не впевнені, чи готові ви йти воювати або чи хочете ви цього - заспокойтеся, це насправді найприродніше відчуття, яке може бути.
Бо не бояться і не сумніваються тільки, вибачайте, дебіли.

про гуманізьм

Про "гуманізьм".
Якби ж ви тільки знали, як мене задовбали наші вкраїнські гуманісти, в миру - вишиватники! Тобто, один з підвидів вишиватників, вишиватникус гуманус.
Бо є ще вишиватникус насзливалус, вишиватникус порохзрадникус тощо.
Так от, гуманісти, блін. Безкінечні волання про те, що ми, мовляв, губимо людське обличчя, коли починаємо ненавидіти ворога. Типу - оніжелюді, не можна ж ненавидіти когось за його переконання. І моє улюблене - "Чим же ми тоді від них відрізняємося?"
Бляха-муха, ми наче ще досі у 2013-му, і всі ці галімі переконання в нас не відтяли шматок країни і не повбивали чудових сміливих людей!
А те, що НЕ МИ почали цю війну і не ми почали вбивати за наші переконання, а НАС почали вбивати - це недостатня відмінність, нє?
Так от, любі мої гуманісти і гуманоїди, війна - це не бокс, де "нічого особистого, я вас трошки вдарю в мармизу, а потім потиснемо рукавички і розійдемося собі по різних кутах".
На війні не до гуманістичних рефлексій про те, що "вони ж такі самі люди, як і ми" (тільки дебіли і хочуть нас вбити - закреслено).
Шось мені дуже важко уявляється кіборг, який стоїть з кулеметом і замріяними очима і розмірковує на кшталт: "Але ж, не можна отак... вбити... людину... чим же ж я тоді від нього відрізняюся?!"
Важко уявити, бо десь приблизно після "але ж..." він отримує кулю десь проміж замріяних очей. І не лише у моїй уяві, на жаль.
Війна - це ярість, це берсеркова лють. Чи ви, блін, не українці? Чи ви не знаєте історії своєї? Картіна маслом. Козаки пишуть листа турецькому султанові. Збоку підкрадається гуманіст і починає тягнути соплі: "Як можна ображати людину лише за її переконання? Що це за слова, чим ви від нього відрізяєтеся? Ви ж розумієте, що з його боку ви так само неправі, як він з вашого!"
Далі моя фантазія закінчується, як, власне, закінчився б на палі й наш гуманіст.
Вся історія наскрізь просякнута ярістю поколінь українців, які боролися за свій край, а лише коли ми самі на себе вдягли маску добрячків і гречкосіїв, нам на шию всівся весь цей рузке мір, і маємо шо маємо тепер.
 Так, ми добрий і гостинний народ. І співаємо добре (С)
Але це все наші риси у мирний час, а у воєнний українці були лютими берсерками, від одної згадки про яких ворог тремтів.
Тому закругляйтеся вже зі своїм гуманізьмом. Не на часі він зараз. Не на часі.

Вдохновленная примером Лены , решила сделать пост про наши цены. На примере одного шоппинга. У меня как раз удачно закончились все базовые продукты, вплоть до соли :) Пока покупала, казалось, что столько всего, ого-го, а даже наш маленький столик целиком не заняли покупки. Впрочем, на 27 евро (479 грн) они все же потянули. Подробнее: Овощи/фрукты: Морковка  75 евроцентов кило (13.60 грн) Буряк - 90 евроцентов за кило (16.30 грн) Яблоки эти самые дорогущие, по 1,1 евро за кило (20 грн). Можно купить и за 40 евроцентов за кило, но я такие не могу есть, мне надо жутко твердые и сочные. Но для пирога, например, могут и дешевые покатить
 

 Молочка: Сметана 850 мл, 12% - 1,4 евро (24,5 грн) Сливки 500 мл, 10% - 1,28 евро (22.6 грн) Масло сливочное 200 гр - 1,20 евро (21.7 грн) Это самое дешевое масло на самом деле, не понимаю - почему. Производство - Бельгия. Вообще бельгийское и немецкое масло у нас почему-то дешевле, чем домашнее или хорватское. Сметана и сливки местные, производятся в Бихаче (да, на заводе Meggle). Ведерки от сметаны просто шикарны, их можно использовать буквально для всего потом. В этом году хочу их задекупажировать и использовать для цветов. Молоко мы все еще берем домашнее, прямо от коровы, так что не покупаем, и я даже не знаю, сколько оно стоит в магазине. Домашнее стоит 50 евроцентов литр (9.07 грн)  

 Мясо (вегетарианцам отойти от экранов :) Мясо мы покупаем в мясной лавке, но теперь они открыли свой отдел прямо в супермаркете, так что покупать у них стало еще удобнее. Фарш говяжий - 4.34 евро (77 грн) за кило. Фарш берем уже готовый, потому что они его сами мелят буквально при тебе их того же мяса, что у них продается, так что разницы нет. Как-то хотели взять мясо куском и смолоть дома, поговорили про это возле прилавка, пока зевали по сторонам, мясник нам его сам сфаршировал ))) Говорит, мол, ну вы же говорили - смолоть, смолоть... Тот случай, когда сервис слишком услужлив ) Телятина - два куска с костью, не знаю откуда, вроде бы лопатка - 5 евро (90.75 грн) за кило Говядина - один кусок с костью, тоже не знаю, какая часть, для борща брала - 3.32 евро (59 грн) за кило. Как видите, по цвету телятина и говядина мало отличаются, потому что на самом деле это так называемая "юнетина", очень молодая говядина, почти телятина.

Куриный паштет от того же производителя, что и мясо - это крупная очень сеть по всей Боснии, называется Bajra (Байра). Кстати, если кто-то из балканских любит паштет Аргета (он же самый дорогой тут), то вам будет интересно узнать, что эта компания купила рецепт аргетиного паштета, и теперь их паштет по вкусу - один в один (проверено на нашем племяннике, который кроме Аргеты ничего в рот не берет) Одна баночка - 48 евроцентов (8.60 грн)
 

 Тесто фило, у нас называется "юфка", буду делать мужу сырницу, 450 гр - 86 евроцентов (15.4 грн). В этой упаковке примерно с десяток листов размером со стандартный противень. Конкретно это тесто - хорватское, есть также масса местных производителей, но не было в магазине. Минеральная вода "Киселяк", местная, из источников под Сараево. Слева - обычная минералка, цена - 45 евроцентов (8.16 грн) за полтора литра Справа - минералка с легким привкусом кивано и лайма, хит прошлого лета на Балканах, 66 евроцентов (11.80 грн) за полтора литра
 
 Макароны я беру только Barilla, благо они у нас недорогие по сравнению с Украиной. Итальянские. Именно эти самые дешевые вообще, 500 грамм - 97 евроцентов (17 грн), есть и подороже. Листы для лазаньи этой фирмы где-то полтора евро стоят.
 Местные майонезы я есть не могу, вот нашла единственный нормальный (мне иногда лень делать его самой, поэтому через раз покупаю), 430 гр - 1,5 евро (26.7 грн) - да, цена майонеза просто поражает, ну может есть гарантия, что он не совсем искусственный ))) Страну производителя не знаю, наверное ж Германия.
 
 Соль местная. По-турецки "тузла" значит соль, соответственно, угадайте, в каком городе БиГ производят соль? И куда ездили наши чумаки за солью? Правильно, в/на Тузлу ))) 40 евроцентов (7.2 грн) за кило. Соль тут вся супермелкая и вся йодированная. Другой просто не найти. Не понимаю, зачем они на пачке пишут "мелкая", если другой все равно нет ))
 Сахар. Не знаю страну-производителя, судя по упаковке, это собственная марка супермаркета, а супермаркет местный. Цена - 56 евроцентов (10 грн) за кило, по-моему, в точности как в Украине. Это средняя цена, есть марки дороже.
 Кофе. Это черное пахучее золото Боснии. Не знаю, есть ли в БиГ дом, где нет кофе )) Цена на кофе очень разнится, мы обычно берем вот этот, он один из самых дорогих. Цена - 3.34 евро (59.4) за полкило. Откуда кофе - не знаю, вроде местное
 Подсолнечное масло. Рафинированное, естессно. Тут нет нерафинированного. Цена тоже разнится, я не имею преференций, беру первое попавшееся обычно. Все равно у него для меня только одна функция - подмазывать сковороду. Для салатов использую нерафинированные запасы из Украины или тыквенное. Цена этого - 1.05 евро (19 грн) за литр. Средняя цена. Масло наверняка венгерское, даже если на упаковке будет писаться другое, просто Венгрия - самая ближайшая страна, где растет достаточно подсолнечника ))
 Лимонная кислота. Покупаю в промышленных масштабах, потому что очень быстро скапливается осадок в чайнике последнее время. Так что каждые несколько дней кипячу в нем ложку кислоты. Пачечка в 50 грамм - 23 евроцента (4 грн)
 Несъедобное, но важное ) Туалетная бумага - трехслойная, - 2.22 евро (39.5 грн) упаковка из 24 штук. Сравните с ценой такой бумаги в Украине и прозрейте! И это еще не самая дешевая бумага. Сверху на бумаге - слева салфетки для мытья окон - суперудобные, вытирают окна до блеска, принцип как с газетой, только впитываемость лучше. 2.3 евро (40.80 грн) за два рулона. Справа - кухонные бумажные полотенца, 1.38 евро (24.5 грн) за два рулона.
 Вот такие у нас цены. Надеюсь, что было интересно :)

Сьогодняшній день обіцяв бути цікавим у екс-Югославії, бо сьогодні мали оголосити результати взаємного суду - Хорватія проти Сербії та навпаки.
Причому якщо претензія хорватів ще якось мала щось спільне з реальністю (хоча особливо геноцидом і там не пахне), то серби як завжди змавпували "великого брата" й висунули Хорватії претензії за геноцид сербів у... Другій світовій війні.
При тому, що ващєто сучасна Хорватія - правонащадок не усташської держави, яка починила ці злочини, а Соціалистичної Республіки Хорватія у складі СФРЮ, яка проти фашизму боролася ващєто. Очікую, що наступним позовом від сербів буде позов Туреччині за довгорічне османське іго )))
Короче, Гаага присудила - всєм всьо, нікому нічєво. Тобто, ніхто не винний, всі свободні.
Ми вчора з попкорном слідкували на форумах за срачами між хорватами і сербами.
Один комент від серба був шикарний, шось типу - та звісно ж присудять на користь хорватів, які від нас пішли як народ та які разом з іншими американістськими фашистськими державами, як то (далі йде перелік майже всіх держав у світі, включаючи чомусь Польщу бггг) бомбардували нас і нанесли нам стільки зла.
В общем, галактіго опасностє.
 Якийсь бошняк відповів йому, просто моїми словами: "Якби ви менше вбачали навколо себе ворогів та менше вважали, що всі народи світу пішли від вас, то можливо всього цього зла з вами б не трапилось".

Цікаво все ж таки жити на земній кулі.

Почала гратися в Козаків, обрала собі українців, звичайно, а у противники самі розумієте кого. Поки я вдуплялася, як його грати і шо там треба робити (багато років не грала), встигла тільки пару шахт собі зробити та декілька полів засіяти.
Москалі в цей час скакнули у розвитку трохи далі, так що вже війско збудували собі і послали до мене загін розвідників.
Так мої селяни, що на їх шляху пшеницю збирали, побили всіх шпійонів та повернулися собі спокійно далі на полі працювати ))))

Прочитайте цей пост, від довгий, але важливий, бо хто не знає своєї історії, той не має майбутнього.
Читала вчора історію України. Князівський період.
Ні, я його й раніше читала (я ж всьотакіісторик), але цього разу читається наче про сьогодення, ще ніколи не відчувала себе настільки близькою до тих подій тисячолітньої давнини.
Дуже чітко видно, як історія розвивається по спиралі.
І що насправді все, що переживають українці зараз, вже відбувалося з нашими предками. Причому не один раз і не двічі, а багато-багато разів. І з більшими втратами та жертвами. Якщо тільки в минулому столітті українці щонайменше три рази переживали масовні втрати (голодомор довоєнний, війна, голодомор повоєнний), то що вже говорити про решту століть нашої історії.
От зараз вам наведу приклади.
Але спочатку дещо інше, любознатєльноє.
А чи знали ви, що славетна традиція зливання українців тягнеться ще з давних давен? От, наприклад, Володимир наш Великий злив свій народ візантійцям, продався за якісь там ништяки, мабуть заводік у Константинополі мав. Ще й хрестився, це зрада!
А потім шо? Всю Русь хрестив, причому місцями досить криваво. Хунта проклятая! Розпутник гейропський.
Ярослав знову злив Україну, не призначивши внятно якогось престолонаслідника, в результаті чого країна погрузилася в справжній вир зливань і зрад, так що я вчора згубилася у всіх цих Мстиславо-Ростиславичах з Олеговичами та Всеволодичами.
І шо? І всьо, вижили ми і пережили всі ці зливання і зради. Володимиру он святого дали, пам"ятник на видному місці встановили, на гривню помістили. Якби його сучасники про це дізналися, точно б себе повбивали самі, щоб таких нащадків дурних не случілося.

А потім стався період, який в підручнику називається: "ЗАНЕПАД КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ".

Перепостила сьогодні пост про біженця, який не має що їсти та шукає роботу. І сама здивувалася, наскільки мене пройняв цей пост. З
давалося б, я себе вже давно змушую не приймати близько до серця всі ці жахи, бо ж не витримає. Тож чомусь навіть діти-сироти з сумними очима та нещасні старики мене так не пройняли, як цей дядько.
 Я навіть почала думати, як би вмовити маму взяти його до них у хату жити, щоб татові допомагав у дворі (там роботи непочатий край насправді).
Заговорила про це з мамою, а вона каже - а чого він, наприклад, якщо здоровий та здатний до праці, не йде воювати? Землю свою звільняти. Чому хлопці з заходу мають за його домівку вмирати? Принаймні б не був голодним.
І знаєте, як відрізало мені. Шось не так в цій історії - по-перше, він з Росії депортований, тобто біжав не до бандерівців, а у рузьке мір. Тобто - вата.
По-друге, якби те, що він говорить про платні послуги волонтерів, було правдою, скандал би вже був неабиякий.
По-третє, чому обов"язково треба тусоватися в Києві, коли в будь-якому селі йому можуть дати роботи - особливо якщо за їжу та житло, як він просить.
І потім мені ще трохи стало дивно, що в коментах автора посту якось забагато росіян. Поділилася з Руфадом підозрами, а він ще одну думку висловив - що після історії з напівпорожнім автобусом з Дебальцева, сепарам треба виправити картинку, показати жахливе становище біженців у хунти. Тому вброси зараз почнуться нехилі.
Ну, і ще - самий факт, що саме ця історія так зачепила, тоді як навколо стільки страшніших та сумніших.
Не виключено, що в таких постах використовуються якісь прийоми НЛП. Можете вважати мене параноїком, але краще пєрєбдєть, ніж недобдєть в цих питаннях.
Тим більше, що мистецтвом психологічного впливу в Раші володіють як ніде. І всі ци зриви у росіян, що ми останнім часом спостерігаємо у різних роликах, а тепер ще квазіжурналіст, що гавкає, це симптоми - психіка, яка перебуває під постійним впливом ззовні, не витримує і ламається.
В общем, як завжди - будьте обережними та найкраще все ж таки допомагати через перевірених волонтерів.

Так от. Про боснійський приклад, або чому я скептично ставлюся до результатів перемовин. Мало хто за межами Боснії це знає та про це говорить, але злам у ході боснійської війни стався не тоді, коли на неї нарешті звернуло увагу НАТО, а тоді, коли боснійська армія зміцніла настільки, що почала по всіх фронтах гнати сербську в три шиї.
По суті боснійська війна може бути поділена на два періоди: 92-93 роки та 94-95 роки,як у фінансовому, так і у воєнному сенсі.
Якщо в перший період для боснійців була повна дупа, люди ледь виживали, армія втрачала населенний пункт за населенним пунктом, зброї та амуніції майже не було, то далі все пішло краще й краще - держава почала отримувати фінанси ззовні, від діаспори та "сочувствующіх" мусульман світу, армія отримувала безліч зброї, але - що найголовне (бо ж ви розумієте, що не кількість зброї виграє бої), в командування армії прийшли професіонали.
Це вже не були напівголодні хлопці у кедах, як в перші роки, вони вже знали, що таке війна, пройшли тренінги та реальні бої.
 Фактично, якщо ми говоримо, що з українською армію за рік відбулася чудесна трансформація, то те, що відбулося з боснійською армією можна назвати "левел - бог", бо на початку війни її, власне, не було. Взагалі.
 Так от, це все передісторія.
І звісно, ви маєте розуміти, що всі ці роки щонайменше кожні три місяці воюючі сторони сідали за стіл переговорів. Домовлялися, шось там ділили, якось там планували припиняти вогонь. А шо? І нічого. Перший рік боснійці ще раділи кожним таким перемовинам, далі просто використовували час перемир"я, щоб, образно кажучи, добряче начистити кулемет (до речі, задоволенно констатую, що між українцями теж вже шириться цей реалістичний підхід до справи).
І от настав такий момент, коли сербське війско втратило всі території, яке зайняло на початку війну, та ще і інші докупи, і тоді товарищі Младич і Караджич, ці балканські захарченко і плотницький, подзвонили Мілошевичу в паніці зі словами: "Президенте, вирішуй шось зі свого боку, бо тут все пішло у п*зду" (соррі, так сказали, шо можу подєлать). Це, до речі, реальна цитата, запис розмови зберігся.
І лише після цього сербська сторона раптом проявила сговорчівость й пішла на результативні перемовини. А до цього вони хотіли не те шо шматок Луганської і Донецької областей, практично половину країни хотіли відтяти.
 Та й те, спитайте будь-кого з боснійців (говорю про всі три народи), чи подобається їм отой устрій, який Дейтонська угода нав"язала країні, і ви не знайдете жодного, хто б відповів ствердно. Тобто мир настав, але умови цього миру не задовольнили нікого. Ну, може хіба шо автора цих угод ))
Тобто, про що я. Про те, що аж поки українська армія не матиме дуже очевидної переваги та не почне давити по всіх фронтах цих тарганів, ніякого стимулу до припинення вогню у ворожої сторони не буде. Це факт.
 Ну, або Хуйло нарешті лусне. Економічно, або, ще б краще, фізично.
Тобто, аж поки вони не відчують, що вони вже у програшній позиції. Поки що я не бачу цього ані по їхній поведінці, ані по риториці. Тому я не вірю, що ці перемовини до чогось призведуть.
Максимум, чого я чекаю від них - звільнення заручників. Що вже буде чудовим результатом. Але все одно - Порох реальний чувак, тому що "гра нервів" в данному випадку дуже важлива, і він її виграє.
І тільки після сьогоднішньої ночі я почала розуміти, яким реальним чуваком був Президент Боснії Алія Ізетбегович, цей маленький дідуган, який абсолютно спокійно тримався на перемовах з двома четницькими орками та на дипломатичному полі виборов для своєї маленької і невідомої країни моральну перевагу.

(напис на фото - вислів Алії Ізетбеговича: "Присягаємося Великим Богом, що рабами не будемо!")

В боснійській (а також хорватській і сербскій) мові є таке слово як "сукобляванє".
Значення в нього доволі невинне, всього лише "конфлікт, суперечка".
Але як подивишся на оте все, що у нас на сході відбувається, і розумієш - інакше не назвеш же.

Сукобляванє як воно є.

На фотці - японські "історичні реконструктори" граються в хорватсько-сербську війну. Це ж мабуть і у нашу війну хтось колись буде гратися. Тобто, кацапи вже й так граються. Вживу, щоправда.

Може не на часі в ці останні вже хвилини очікування ефемерного перемир"я, але шось згадалося в тему, як Руфад розповідав, як у них настало перемир"я з хорватами.
Вони ж спочатку й з хорватами добряче билися, так що тут реально воювали "всі проти всіх". Щоправда, з хорватами це були скоріш локальні конфлікти (сукобляваня бггг), а з сербами на набагато більшій території та більш масштабно.
І ще одна різниця їхнього конфлікту з хорватами, що коли перемир"я було підписане на найвищому рівні (між Туджманом і Ізетбеговичем), воно свято виконувалося всіма сторонами. З сербами так не могло бути. Ну бо братушки, самі розумієте.
Так от, коли між хорватами та боснійцями було підписане та оголошене перемир"я, то буквально за одну ніч бійці з обох боків не просто припинили воювати, вони одразу почали ходити один до одного на каву у бліндажі та взагалі дружити, наче нічого й не було.
Таке враження, що вони взагалі не розуміли, чого оце побилися. Ну бо начальники сказали, шо так треба. Коли сказали - всьо, більше не треба, вони собі й припинили :)
От як буває, коли воюють цивілізовані народи.
Шкода, що нам з противником так не пощастило.
П.С. Захотілося ще додати, що цивілізоваі народи взагалі не воюють, але рука не підіймається, бо напевне немає народа в світі, який не воює.

Прочитала зараз статтю місцеву про старшокласника Анте з Мостару, який так боїться мусульман, що ніколи не бував на лівому березі свого міста (мусульманській частині) та на Старому мосту - візитці міста та одним з найбільш впізнаваємих символів Боснії.
Мабуть боїться, що його там в трусиках розіпнуть, а потім снігурами нафарширують. Пройшло 20 років від закінчення війни в Боснії, цей малий народився вже ПІСЛЯ війни. Можете уявити собі, в якому середовищі росте ця дитина, яка боїться пройти вулицями власного міста, бо (цитую) "хтось може впізнати у мені хорвата, і тоді будуть проблеми".
До речі, я була на обох берегах Мостара. Вижила на обидвох. Мій мусульманський чоловік теж.
І безліч людей щодня ходять туди-сюди без будь-якої небезпеки для себе.
Це страшне. Ми сподіваємося, що виросте покоління, яке не буде інфіковане совковим образом мислення, але як показує досвід Боснії, люди можуть жити практично фейс ту фейс одні до одного, але продовжувати варитися в тій самій атмосфері упереджень та ненависті до ближнього свого.

і ще кілька слів про ООН...

Про інтервенцію, про яку сьогодні говорить багато людей.
Інтервенцію наразі здатні виконати тільки дві сили в світі – НАТО та ООН.
Детальніше про те, що таке їхня інтервенція. Якщо б у події вмішалося НАТО, мало не здалося б і нашим, і вашим.
Ці хлопці не виступають на жодній стороні, крім своєї, тому правила, яки б вони привнесли у державу своєю інтервенцією, можуть не сподобатися в першу чергу нам.
Багато хто вважає, що війну в Боснії вирішило саме НАТО, однак це далеко не так – війну власне вже було вирішено, НАТО лише загальмувало просування боснийської Армії далі до міст, які контролювали серби, та нав"язало країні ту саму Дейтонську згоду, яку тут всі називають скоріше «незгодою», тому що конфлікт вона не вирішила, і національне питання у Боснії залишається гострим вже 20 років поспіль.
Це неймовірно важко – жити в країні з такими умовами, я б ворогу не побажала, а тим більше рідній Україні.
До того ж, існують сильні і небезпідставні підозри, що ще в 1999-му році НАТО дійшло згоди з Росією та «віддало» під її контроль весь екс-СРСР за обіцінку не втручатися у події на Балканах.
Як інакше пояснити невтручання Росії у бомбування Сербії та невтручання НАТО у війну з Грузією.
Тепер про ООН. Ліпше, ніж як у фільмі «Нічия земля», описати дії ООН у воєнних конфліктах описати не можна. Я розумію, що зараз не час і не місце дивитися кіна, але подивіться, коли з»явиться час. Недарма фільму дали Оскара, ох не дарма.
Війска ООН виконують миротворчу функцію, простіше кажучи – функцію спостерігачів. Вони реально нічого не вирішують.
Якщо хтось не знає історії такого собі містечка у Боснії під називом Сребрениця, розповім, що побиття тисячі цивілів стало можливим, незважаючи на безпосередню присутність на місці подій цілого батальону голандських оонівців. НА МІСЦІ ПОДІЙ, а не десь поруч!
І в той час, коли місцевих людей кровожерливо вбивали, голандськи солдати писали на стінах дому, де переховувалися, ганебні написи на адресу місцевих дівчат. Це не мої фантазії, ці написи можна побачити і зараз, я їх бачила власними очима.
До речі, про це мало хто знає за межами Боснії, але ще в одному місті країни подібний сценарій мав абсолютно вірогідні шанси, місто Жепча також було анклавом на сербській території, і його чекала доля Сребрениці. Але так склалося, що в цьому місті випало патрулювати укрбату ООН. І українці відкрили вогонь по сербах, що наближалися до міста, та врятували його мешканців!
 Тобто зрозумійте, що навіть у війсках ООН єдині люди з яйцями – це українці.
Отже – ми самі за себе, і це наразі краще за будь-яку інтервенцію. Хоча би як не було страшно і самотньо...

Розкажу вам одну історію, абсолютно реальну, про миротворців ООН. Конкретно - тих, що приймали участь у вирішенні конфлікта в Боснії.
Це були представники регулярної армії якоїсь, скажімо так, дуже африканської країни (яка на свою біду є членом ООН, а тому має поставляти й миротворців).
Побули вони, значить, в Боснії, повернулися на батьківщину, і от беруть у них інтерв"ю про їх миротворчий досвід в цій війні.
О-о-о, кажуть миротворці, там люди зовсім інакше воюють! У них бомби, пістолети, дуже страшно! Вони коли воювали, ми ховалися і чекали, коли все закінчиться. А ще вони живуть в великих будинках, кам"яних, ми таке вперше бачили!
От, друзі мої, вам і відповідь на питання, що таке "миротворець ООН".
Не знаю, звідки у всіх враження, що це якісь поголівно спецназівці з суперпідготовкою, це ж не НАТО вам і не Іноземний Легіон. Воювати за нас вони не будуть.
Знаєте, чим відомий в Боснії український миротворчий батальон ООН? Спекуляціями з бензином в Сараєво.
 І це ще нам пощастило, бо голандський батальон асоціюється лише з одним словом - Сребреніца.
У безглуздості ОБСЄ вже всі переконалися, а щодо миротворців ООН ще маєте ілюзії?
Вкотре вже закликаю подивитися фільм "Нічия земля" (оскароносець, до речі), він дає абсолютно вичерпну відповідь на те, що таке миротворці ООН та яку користь вони приносять.

чи є сенс говорити про "хорватський сценарій" в Україні?

Перевела статью Руфада. Простите, на русский (и так задолбалась, легче с английского переводить, чесслово, чем эти ваши братские славянские языки))).
Как предисловие хочу сказать, что на эту статью его сподвиг один сегодняшний пост от Юрия Бутусова, которого я глубоко уважаю за то, что не раз за этот год меня вытаскивал из депрессняка, но в теме югославских воен он не совсем все же разбирается. Ну, nobody`s perfect :)
Предисловие номер два, для тех кто не в курсе еще - мой муж босниец, воевал в Боснии с 1992-го по 1995-ый год, причем довоевался до офицерского звания, так что в вопросах знания юго-воен я ему доверяю больше, чем всем нашим доморощенным экспертам(тм).
ПЕРЕПОСТ ПРИВЕТСТВУЕТСЯ.
"Слежу на некоторыми украинскими экспертами, которые часто сравнивают сегодняшнюю войну в Украине с войной в Хорватии. Должен согласиться, что начало весьма похоже, практически идентично. Сербы в начале организовали так называемую «Сербскую территориальную оборону» и SAO (Сербские Автономные Области), которые позже, после международного признания Хорватии независимым государством, объединили и переименовали в Республику Сербскую Краину.
В начале войны у Хорватии не было армии. Первые вооруженные объединения были сформированы из сил МВД и назывались «Собор народной гвардии» (типа Нацгвардии в Украине). Только после международного признания Хорватии создается HV (Хорватское войско). 
В этом и состоит основная разница, ведь в начале конфликта в Украине была какая-никакая армия и вооружение, в то время как хорваты блокировали казармы JNA (Югославской народной армии) и отнимали оружие, таким образом вооружаясь. Естесственно, большое количество оружия покупалось из стран бывшего Варшавского договора, а также самой России (несмотря на то, что официально она занимала сторону сербов).
За почти год военных действий восставшие сербы добились контроля над третью территории Хорватии. После падения Вуковара (ноябрь 1991-го) ситуация стабилизируется, и наступает долгое перемирие без военных действий. На линии фронта размещаются миротворческие силы и начинают процессы переговоров.
Первая военная операция, «Молния», была проведена 1-го мая 1995-го года, и всего за один день HV освободило территорию Западной Славонии на севере Хорватии. То есть, через три года перемирия.
Заверщающая операция, «Буря», проведенная в период 4-7 августа 1995-го года на юге Хорватии, означала конец войны в Хорватии.
 Если рассматривать Хорватию обособленно и анализировать события только в Хорватии, можно получить абсолютно ошибочную картину хорватской войны. Успешно проведенные операции и завершение войны в Хорватии возможно правильно анализировать, только рассматривая полную картину конфликта на территории бывшей Югославии.
На самом деле перемирие в Хорватии было подписано и соблюдалось со стороны сербов, поскольку они добились контроля над теми территориями, где и хотели, дальнейшей же целью было присоединение этих территорий к остатку Югославии (Сербия, Черногория, и на тот момент все еще БиГ и Македония). Что значит, что перемирие было в интересах сербов для воплощения их дальнейших планов.

На карте красным цветом выделены территории в Хорватии, контролируемые сербами.

Когда Босния и Герцеговина следом за Словенией и Хорватией принимает решение провозгласить независимость, и в апреле 1992-го года начинается война в БиГ, военно-политическая ситуация в регионе полностью меняется. Сербы из БиГ, воевавшие в Хорватии, отступают и вступают в войну за территории в БиГ.
Война, длящаяся 3,5 года, полностью истощила как боснийских сербов, так и сербов в Хорватии, которым пришлось воевать на две стороны и держать оборону теперь и против боснийской армии.
Перед началом операций «Молния» и «Буря» военно-политическая ситуация совершенно не подходила сербам в Хорватии. Их план отделения и присоединения к Сербии провалился. Военные силы уже не были достаточно сильны для обороны территории, которую они держали, экономика совершенно рухнула, и люди выживали за счет гуманитарной помощи.
 На помощь сил боснийских сербов больше нельзя было рассчитывать, так как они теряли свои территории в столкновениях с вооруженными силами БиГ (армия БиГ и Хорватское оборонное вече HVO, которые вместе воевали против сербов).
Единственный коридор, связывающий сепаратистов с Сербией, находился на территории БиГ и был шириной с десяток километров, ВС БиГ могли легко перерезать его или покрыть артиллерийским огнем.
Элитные отряды боснийских сербов, которые могли бы как-то помочь, находились на другом краю Боснии, занятые в битвах около Сребреницы и на других местах, обороняясь от ВС БиГ. Сербия открыто также не могла прийти на помощь, так как ей пришлось бы слать армию через территорию БиГ, а это бы расценивалось, как открытая агрессия (а Сербия официально не вступала в войну ни в Хорватии, ни в Боснии).
Рассматривая ситуацию в целом, понятно, что задание у сил HV и хорватского МВД было не особо сложным. Превосходя противника в 5 раз, они успешно и быстро заняли территорию, на которой сербы не могли получить помощь. Единственным правильным маневром сербской армии в Хорватии было быстро отступить, чтобы избежать полного окружения.
 Несмотря на быструю победу на территории, обозначенной цифрой 1 на карте, хорватские силы не пробовали освободить территории на северо-востоке, которые были географически связаны с Сербией. Эти территории были интегрированны в Хорватию мирным путем. Копировать хорватский сценарий в Украине может быть опасно, так как военно-политическая и экономическая ситуация совершенно другая (например, тот факт, что территории Украины, охваченные войной, прямо связаны с Россией, что дает возможность России оказывать постоянную военную и экономическую поддержку сепаратистам).
Кроме того, обширная граница Украины с Россией делает невозможным операции подобные хорватским, поскольку Россия может напасть с тыла в совершенно другом месте, а контролировать такую длинную приграничную зону с одинаковым количеством войска по всей длине практически нереально.
Рассматривать разные сценарии из истории полезно, но ни один сценарий не будет совершенно идентичен тому, что происходит сейчас, поэтому Украина все же должна разработать и выполнить свой собственный сценарий, принимая во внимания все специфики конфликта на своей территории".

Продовження історії про Анте з Мостару.
Після кількаденного тролінгу (боснійці ставили фотки якихось дикунів або ж дуже радикальних ісламістів і підписували типу: "лівий берег Мостару") Анте таки перейшов міст! Не витримав тиску спільноти )))
Я взагалі пропонувала мусульманам вишикуватися вздовж свого берегу та кричати на хорватський бік: "Ласкаво просимо, Анте!".
Короче, я дуже рада, що ця історія а) набула такого розголосу і б) була боснійцями підхоплена з гумором, а не обуренням (власне, в них гумор - типова реакція на все, так і війну пережили). Тепер всі бачать, як глупо виглядають це забобони та упередження. Не знаю, чи це вплине на місцеву вату, але може хоч на одну-однісеньку людину...
Хоча б на того самого Анте :)
А ще мені сподобалося, що більшість боснійців не звинувачували самого хлопця, а лише його оточення, в першу чергу дорослих, які його виховували в цій атмосфері ворожості до сусіднього народу. Дуже конструктивно, імхо.

Цікавий збіг - після обох Майданів в країні з"явилися дві персони, які являли собою "глас народу" для лохуватого електорату. Жодного змістового навантаження вони при цьому не несли.
Минулого разу це була баба Параска, цього разу - сотник Парасюк. Наче навмисне підбирали :)
Бабу Параску нібито теж у депутати намагалися втулити, нє?
А ще цікаво, що якийсь час здавалося, що цю роль "парня від сохи" гратиме козак Гаврилюк, але він на своє щастя виявився для цієї ролі недостатньо красномовним. Тепер виконує прямі обов"язки "слуги народу" - читає Конституцію (цікаво, а Володічька її читав?) та зустрічається з виборцями (цікаво, а шо думають про Володічьку виборці на його окрузі?). І цілком справляє набагато приємніше враження, не намагаючись перестрибнути власну голову.
 І до речі, теж воював! І до речі, заслужив свою відомість не гарячою промовою, а реальними діями і тим, як вів себе перед лицем ворога, та ще й тоді, коли не знав, що це побачать мільйони. І до речі, його було видно на Майдані ще ДО того, як він став знаменитим.

Короче, не все те золото, що блищить.

Про мови країн колишньої Югославії

Про мови екс-Югославії. Сьогодні два рази довелося вести досить дивні бесіди щодо мов в країнах екс-Ю, причому співбесідники чомусь чіплялися за паралелі з ситуацією в Україні, хоча б я особисто мовну ситуацію в Україні зразковою або типовою не назвала, тож нічого б з нею не порівнювала.
Тому вирішила написати пост, щоб не давати відповідь кожному окремо. Ну, і може комусь ще буде цікаво.
Хочу одразу попередити, що я не лінгвіст, а тому це буде погляд на мови не з лінгвістичної точки зору, а скоріш з історичної, бо "яжевсьотакіісторик". Поганенький, одногрупники не дадуть збрехати, але якщо рідна Могилянка мене чомусь і навчила, то це аналізувати події та факті та дедуктивно міркувати.
Отже, не знаю, з якого боку підступитися до такої обширної теми, але спробую.
Всім відомо, що всі слов"янські мови походять від одної прамови - праслов"янської, тому якщо почати сильно глибоко копати, то можна договоритися до того, що всі ці мови - це діалекти праслов"янської мови. Але ми не дурні, тому такого говорити не будемо, добре?
Як і не будемо багато зупинятися на тому, що мова - це одна з ознак державності, а отже, у абсолютної більшості держав в світі є своя мова або ж якийсь домінуючий діалект (за винятком хіба що колоній, та й то не всіх, а дуже забитих).
 Отже, щодо мов в екс-Югославії. Як виявилося сьогодні, деякі (а може навіть більшість) українців вважає, що на цих територіях існує одна мова (назвемо її сербсько-хорватська, бо так, власне, її й називали мої співбесідники), а сучасні незалежні країни, які виникли на руїнах Югославії, створили собі окремі мови на основі цієї спільної мови. Ця теза в корні неправильна, і зараз я поясню чому.
По-перше, сучасному хорвату та сербу набагато краще порозумітися, ніж представникам одної та іншої національності, скажімо, 200 років тому. Якщо подивитися на зразки писемності цих народів за минулі століття, можна побачити, що мови відрізняються набагато більше, ніж зараз, а отже, в якийсь момент історії щось призвело до їхнього зближення. До речі, сучасна боснійська мова набагато ближча до боснійської мови, скажімо, 19-го століття, ніж сучасна сербська до сербської того ж часу, і ніжче ви дізнаєтеся, чому.
Справа в тім, що в 19-му столітті сербська і хорватська мова пережили суттєву реформу, про яку я зараз трохи детальніше розповім, але спочатку мушу пояснити, що південнослов"янські мови мають дві суттєві відмінності від східнослов"янських: 1) в кожній з них існує набагато більше діалектів, особливо це стосується хорватської мови, 2) народи жили набагато тісніше та більш взаємопов"язано, ніж у нас, тому сусідні мови не зазнали стількох змін між собою (а також залишилися набагато ближчими до старослов"янської, ніж наші мови). Тому мови залишилися дуже подібними одна до одної, але немає жодних підстав вважати, що це одна мова.
Тим більше, що ще у чотирнадцятому столітті, наприклад, Костянтин Філософ, болгарський письменник, згадує всі ці мови, як окремі: словенську, болгарську, боснійську, сербську, хорватську тощо. Хто ми такі, щоб з ним сперечатися, чи не так? (До речі, його "Повість о письменах" я читала в белградському виданні 1989-го року, тобто у сербської інтелігенції останніх років Югославії, коли держава вже була на порозі розпаду, окреме існування цих мов в минулому не викликало ніякого сумніву). Що, до речі, ще й є свідоцтвом того, що як мінімум у 14-му ст. ці три народи вже були виокремлені та самоідентифіковані (дивно було б вважати, що існують сербська, хорватська та боснійська мови, але не існують народи, що є носіями цих мов, правда?).
Тепер про реформи. Про хорватську реформу я знаю мало, і ліньки зараз лізти шукати, але про реформу сербської мови, вчинену Вуком Караджичем (не плутати з тим Караджичем, що зараз відпочиває в Гаазі), сербським просвітником, в 19-му столітті, знає кожен мешканець екс-Ю, навіть понаїхавший, як ото я.
І тут на сцену виступає боснійська мова, про яку я досі згадувала лише мимохідь.
Справа в тому, що за основу нових модернізованих, або як що хочете - уніфікованих сербської та хорватської мов було взято так званий "штокавский" діалект (названий так по тому, як носіями діалекту вимовляється слово "що", два інші найбільші діалекти - "кайкавський" і "чакавський"). Найбільше поширення цей діалект мав на території Боснії і Герцеговини.

От карта історичного поширення цих діалектів:

Сам Вук Караджич народився в Сербії майже на кордоні з Боснією, тому цілком природньо, що він взяв за основу сучасної сербської мови саме той діалект, який переважав на його батьківщині.
До речі, саме цей пан з одного боку полегшив життя всім понаїхавшим, запровадивши правило "як чуєш так і пишеш", з іншого, викинув з сербської кирилиці літери "ю" та "я" і додав всяких некрасивих зюк, які я досі всі навіть не вивчила, добре, що найбільше тут користуюся латиницею ))) А ще до речі, саме він створив перший словник сербскої мови (початок 19-го ст.), тоді як словник боснійської мови, наприклад, існував ще за часів турок у середині 17-го ст.) (але не будемо мірятися словниками, не для цього пишемо, да?))
Після того у 1850-му році у Відню відбувається конференція сербських, хорватських та словенських просвітників, на якій вони домовляються про спільну літературну мову на основі того ж самого штокавського діалекту та "ієкавичного" говору.
Тут знову доведеться пояснити, що окрім трьох вищеназваних діалектів в екс-Ю є ще три найбільші говора - "ієкавиця", "екавиця" та "ікавиця". Вже відчуваю, що ви почнете кидати в мене капці ))) Шо я можу подєлать, а кому щас лєгко )
Короче, якщо боснієць, наприклад, скаже "лієто", то серб скаже "лето", а хорват з Далмації скаже... "літо" (Руфад дуже веселився, коли зрозумів, що українці говорять ікавицею)))
Так от що, наприклад, пише про цю конференцію місцева вікі (перекладаю): "Віденським літературним договором за основу спільної літературної мови південних слов"ян взято народний говір Боснії і Герцеговини і Дубровника, який характеризується штокавським діалектом і ієкавичним говором".
(Нехай Дубровник вас не збентежує, він на той час не був у складі Хорватії).

Отже, друзі мої, в основі сербсько-хорватської мови лежить саме боснійська, і це офіційно підтверджено міжнародним договором :)
Я б могла про це ще довго писати, але як висновок: мови існували окремо ще в давні часи, в певний період мови було реформовано та наближено одна до одної, після здобуття незалежності цими країнами цілком природно, що деякі з них повертаються або тяжіють до повернення до оригіналу.
Боснійській мові ж нема до чого повертатися, бо вона й є оригіналом сербсько-хорватської мови. Тобто не вона виникла з сербсько-хорватської після незалежності БіГ, як багато хто думає, а зовсім навпаки.
От. Фух, аж пальці заболіли. Цікаво, чи дочитає хтось до кінця? :)

Є в мене гель для вмивання російської фирми "Сто рецептов красоты". Я його купляла в ті часи, коли братський народ ще не дуже сильно нас любив, тому ще не ліз вбивати.
Так от, відкрила його сьогодні, щоб вмитися, притискаю тюбик, а гель не у призначену дірочку вилізає, а десь збоку, де не треба.
Хочеш - не хочеш, доводиться визнати, гель справжній, москальский.
Лізе де не треба і ніяк не видавиш )