Прочитайте цей пост, від довгий, але важливий, бо хто не знає своєї історії, той не має майбутнього.
Читала вчора історію України. Князівський період.
Ні, я його й раніше читала (я ж всьотакіісторик), але цього разу читається наче про сьогодення, ще ніколи не відчувала себе настільки близькою до тих подій тисячолітньої давнини.
Дуже чітко видно, як історія розвивається по спиралі.
І що насправді все, що переживають українці зараз, вже відбувалося з нашими предками. Причому не один раз і не двічі, а багато-багато разів. І з більшими втратами та жертвами. Якщо тільки в минулому столітті українці щонайменше три рази переживали масовні втрати (голодомор довоєнний, війна, голодомор повоєнний), то що вже говорити про решту століть нашої історії.
От зараз вам наведу приклади.
Але спочатку дещо інше, любознатєльноє.
А чи знали ви, що славетна традиція зливання українців тягнеться ще з давних давен? От, наприклад, Володимир наш Великий злив свій народ візантійцям, продався за якісь там ништяки, мабуть заводік у Константинополі мав. Ще й хрестився, це зрада!
А потім шо? Всю Русь хрестив, причому місцями досить криваво. Хунта проклятая! Розпутник гейропський.
Ярослав знову злив Україну, не призначивши внятно якогось престолонаслідника, в результаті чого країна погрузилася в справжній вир зливань і зрад, так що я вчора згубилася у всіх цих Мстиславо-Ростиславичах з Олеговичами та Всеволодичами.
І шо? І всьо, вижили ми і пережили всі ці зливання і зради. Володимиру он святого дали, пам"ятник на видному місці встановили, на гривню помістили. Якби його сучасники про це дізналися, точно б себе повбивали самі, щоб таких нащадків дурних не случілося.

А потім стався період, який в підручнику називається: "ЗАНЕПАД КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ".

І починається цей період в підручнику отаким реченням: "Від коли ідея окремішности земель перемогла ідею соборности, Київ, хоч і був іще найбагатшим і найбільшим українським містом, перестав бути політичним осередком."
От і вся вам федералізація.
І сідає на трон в Києві такий собі Всеволод Олегович, про якого історик пише отак: "Всеволод (1139-1146), який ні по батькові ні по старшинстві не мав ніякого права до Київа, але мав силу й відвагу, що тепер починає грати куди важнішу ролю аніж право. Він умів використати непорозуміння князів й, насилаючи одного на другого, заєдно відвертав їх увагу від Києва, яким він не тільки правив до смерти, але й прилучив до нього Володимирську землю. «Незвичайно зручна й облудна була політика Всеволода; його основний спосіб — розділювати й розсварювати князів, вповні досягли наміреної мети, але наслідки тої політики були нетривкі, а в загальному розвою української державности мали дуже шкідливий, руїнний вплив» (М. Грушівський). Забезпечившися з боку братів і братаничів, Всеволод не дбав і про симпатії київської громади. Ще за життя Ярополка він нищив київські околиці, а ставши київським князем викликав ненависть проти себе здирствами й зловживаннями своїх урядовців. Невдоволена була й київська дружина, посварився Всеволод і з митрополитом Михайлом, що виїхав з Києва до Царгороду й мабуть не вернув. Про людське око Всеволод вдавав побожного й побудував Кирилівський манастир у Києві та Юріївську церкву в Каневі... ...Як і його батько, не рвав Всеволод звязків з половцями, яких постійно вживав у боротьбі з своїми братами й наводючи кочовиків на українські землі, цілковито підрізував симпатії громадянства до себе й до родини Олеговичів узагалі."
Нагадує когось?
На жаль, саме цього кияни чомусь так і не прогнали. Але решта були не кращі, якщо чесно. Взагалі, дванадцяте і початок тринадцятого століття для Русі були страшними - роздробленість, постійні війни між собою та з кочевниками.
Це призводить до оцього: "Кількакратне спустошення передстепової смуги Подніпровя, безупинні напади й облоги Києва, підірвали торговельні звязки України з півднем і сходом, а дальші звязки сусідних земель наладнуються іншими шляхами, обходючи колом непевні простори Подніпровя. Київ і Подніпровя перестає вже вабити до себе купців, промисловців та працівників культури".

Розумієте тепер, чого прагне досягнути Хуйло? Нічого такого, що б до нього успішно не зробили ростово-суздальські князі.
Причому самі українці їм це дозволили тим хаосом, який творився в державі.
Як пише історик, в той час, як в Київській Русі тривали постійні чвари, кияни не мирилися з князями, князі між собою та з киянами, в Ростовсько-Суздальскому князівстві князі, підкоривши собі мирні й пасивні фінські племена та не зустрівши з їх боку ніякого опору, спокійно будували собі гегемонію та зміцнювали владу (а також ментальність стосунків між владою та підлеглими "хазяїн-раб").
І, зміцнившись, вирушили руйнувати Київ та винищувати його вплив між іншими землями. Вдало, до речі. Так що й досі не можемо відновитися.
А потім ще була козацька доба. І Руїна. І знову закінчилася "ростово-суздальським" ярмом.
А потім Українська держава. А потім СРСР. Те саме ярмо.
Поки українці не можуть знайти мір між собою, сусід-гегемон цим користується й підпорядковує, нищить.
 Невже ми, українці, так ніколи й не винесемо уроків зі власної історії? Скільки століть ще знадобиться нашій нації, щоб нарешті подорослішати?
Я не знаю відповіді на ці питання, й не знаю, як донести це до людей. Це треба вкладати в голови людей ще з дитинства, але важливість уроків історії в наших школах абсолютно не розуміють. Не розуміють, що "урок історії" - це не 40 хвилин нудних дат, "урок історії" - це висновок з минулого, який дуже важливо застосувати в сьогоденні, аби збудувати майбутнє.