Так от. Про боснійський приклад, або чому я скептично ставлюся до результатів перемовин. Мало хто за межами Боснії це знає та про це говорить, але злам у ході боснійської війни стався не тоді, коли на неї нарешті звернуло увагу НАТО, а тоді, коли боснійська армія зміцніла настільки, що почала по всіх фронтах гнати сербську в три шиї.
По суті боснійська війна може бути поділена на два періоди: 92-93 роки та 94-95 роки,як у фінансовому, так і у воєнному сенсі.
Якщо в перший період для боснійців була повна дупа, люди ледь виживали, армія втрачала населенний пункт за населенним пунктом, зброї та амуніції майже не було, то далі все пішло краще й краще - держава почала отримувати фінанси ззовні, від діаспори та "сочувствующіх" мусульман світу, армія отримувала безліч зброї, але - що найголовне (бо ж ви розумієте, що не кількість зброї виграє бої), в командування армії прийшли професіонали.
Це вже не були напівголодні хлопці у кедах, як в перші роки, вони вже знали, що таке війна, пройшли тренінги та реальні бої.
 Фактично, якщо ми говоримо, що з українською армію за рік відбулася чудесна трансформація, то те, що відбулося з боснійською армією можна назвати "левел - бог", бо на початку війни її, власне, не було. Взагалі.
 Так от, це все передісторія.
І звісно, ви маєте розуміти, що всі ці роки щонайменше кожні три місяці воюючі сторони сідали за стіл переговорів. Домовлялися, шось там ділили, якось там планували припиняти вогонь. А шо? І нічого. Перший рік боснійці ще раділи кожним таким перемовинам, далі просто використовували час перемир"я, щоб, образно кажучи, добряче начистити кулемет (до речі, задоволенно констатую, що між українцями теж вже шириться цей реалістичний підхід до справи).
І от настав такий момент, коли сербське війско втратило всі території, яке зайняло на початку війну, та ще і інші докупи, і тоді товарищі Младич і Караджич, ці балканські захарченко і плотницький, подзвонили Мілошевичу в паніці зі словами: "Президенте, вирішуй шось зі свого боку, бо тут все пішло у п*зду" (соррі, так сказали, шо можу подєлать). Це, до речі, реальна цитата, запис розмови зберігся.
І лише після цього сербська сторона раптом проявила сговорчівость й пішла на результативні перемовини. А до цього вони хотіли не те шо шматок Луганської і Донецької областей, практично половину країни хотіли відтяти.
 Та й те, спитайте будь-кого з боснійців (говорю про всі три народи), чи подобається їм отой устрій, який Дейтонська угода нав"язала країні, і ви не знайдете жодного, хто б відповів ствердно. Тобто мир настав, але умови цього миру не задовольнили нікого. Ну, може хіба шо автора цих угод ))
Тобто, про що я. Про те, що аж поки українська армія не матиме дуже очевидної переваги та не почне давити по всіх фронтах цих тарганів, ніякого стимулу до припинення вогню у ворожої сторони не буде. Це факт.
 Ну, або Хуйло нарешті лусне. Економічно, або, ще б краще, фізично.
Тобто, аж поки вони не відчують, що вони вже у програшній позиції. Поки що я не бачу цього ані по їхній поведінці, ані по риториці. Тому я не вірю, що ці перемовини до чогось призведуть.
Максимум, чого я чекаю від них - звільнення заручників. Що вже буде чудовим результатом. Але все одно - Порох реальний чувак, тому що "гра нервів" в данному випадку дуже важлива, і він її виграє.
І тільки після сьогоднішньої ночі я почала розуміти, яким реальним чуваком був Президент Боснії Алія Ізетбегович, цей маленький дідуган, який абсолютно спокійно тримався на перемовах з двома четницькими орками та на дипломатичному полі виборов для своєї маленької і невідомої країни моральну перевагу.

(напис на фото - вислів Алії Ізетбеговича: "Присягаємося Великим Богом, що рабами не будемо!")