Прочитала зараз статтю місцеву про старшокласника Анте з Мостару, який так боїться мусульман, що ніколи не бував на лівому березі свого міста (мусульманській частині) та на Старому мосту - візитці міста та одним з найбільш впізнаваємих символів Боснії.
Мабуть боїться, що його там в трусиках розіпнуть, а потім снігурами нафарширують. Пройшло 20 років від закінчення війни в Боснії, цей малий народився вже ПІСЛЯ війни. Можете уявити собі, в якому середовищі росте ця дитина, яка боїться пройти вулицями власного міста, бо (цитую) "хтось може впізнати у мені хорвата, і тоді будуть проблеми".
До речі, я була на обох берегах Мостара. Вижила на обидвох. Мій мусульманський чоловік теж.
І безліч людей щодня ходять туди-сюди без будь-якої небезпеки для себе.
Це страшне. Ми сподіваємося, що виросте покоління, яке не буде інфіковане совковим образом мислення, але як показує досвід Боснії, люди можуть жити практично фейс ту фейс одні до одного, але продовжувати варитися в тій самій атмосфері упереджень та ненависті до ближнього свого.