Про "гуманізьм".
Якби ж ви тільки знали, як мене задовбали наші вкраїнські гуманісти, в миру - вишиватники! Тобто, один з підвидів вишиватників, вишиватникус гуманус.
Бо є ще вишиватникус насзливалус, вишиватникус порохзрадникус тощо.
Так от, гуманісти, блін. Безкінечні волання про те, що ми, мовляв, губимо людське обличчя, коли починаємо ненавидіти ворога. Типу - оніжелюді, не можна ж ненавидіти когось за його переконання. І моє улюблене - "Чим же ми тоді від них відрізняємося?"
Бляха-муха, ми наче ще досі у 2013-му, і всі ці галімі переконання в нас не відтяли шматок країни і не повбивали чудових сміливих людей!
А те, що НЕ МИ почали цю війну і не ми почали вбивати за наші переконання, а НАС почали вбивати - це недостатня відмінність, нє?
Так от, любі мої гуманісти і гуманоїди, війна - це не бокс, де "нічого особистого, я вас трошки вдарю в мармизу, а потім потиснемо рукавички і розійдемося собі по різних кутах".
На війні не до гуманістичних рефлексій про те, що "вони ж такі самі люди, як і ми" (тільки дебіли і хочуть нас вбити - закреслено).
Шось мені дуже важко уявляється кіборг, який стоїть з кулеметом і замріяними очима і розмірковує на кшталт: "Але ж, не можна отак... вбити... людину... чим же ж я тоді від нього відрізняюся?!"
Важко уявити, бо десь приблизно після "але ж..." він отримує кулю десь проміж замріяних очей. І не лише у моїй уяві, на жаль.
Війна - це ярість, це берсеркова лють. Чи ви, блін, не українці? Чи ви не знаєте історії своєї? Картіна маслом. Козаки пишуть листа турецькому султанові. Збоку підкрадається гуманіст і починає тягнути соплі: "Як можна ображати людину лише за її переконання? Що це за слова, чим ви від нього відрізяєтеся? Ви ж розумієте, що з його боку ви так само неправі, як він з вашого!"
Далі моя фантазія закінчується, як, власне, закінчився б на палі й наш гуманіст.
Вся історія наскрізь просякнута ярістю поколінь українців, які боролися за свій край, а лише коли ми самі на себе вдягли маску добрячків і гречкосіїв, нам на шию всівся весь цей рузке мір, і маємо шо маємо тепер.
Так, ми добрий і гостинний народ. І співаємо добре (С)
Але це все наші риси у мирний час, а у воєнний українці були лютими берсерками, від одної згадки про яких ворог тремтів.
Тому закругляйтеся вже зі своїм гуманізьмом. Не на часі він зараз. Не на часі.
Якби ж ви тільки знали, як мене задовбали наші вкраїнські гуманісти, в миру - вишиватники! Тобто, один з підвидів вишиватників, вишиватникус гуманус.
Бо є ще вишиватникус насзливалус, вишиватникус порохзрадникус тощо.
Так от, гуманісти, блін. Безкінечні волання про те, що ми, мовляв, губимо людське обличчя, коли починаємо ненавидіти ворога. Типу - оніжелюді, не можна ж ненавидіти когось за його переконання. І моє улюблене - "Чим же ми тоді від них відрізняємося?"
Бляха-муха, ми наче ще досі у 2013-му, і всі ці галімі переконання в нас не відтяли шматок країни і не повбивали чудових сміливих людей!
А те, що НЕ МИ почали цю війну і не ми почали вбивати за наші переконання, а НАС почали вбивати - це недостатня відмінність, нє?
Так от, любі мої гуманісти і гуманоїди, війна - це не бокс, де "нічого особистого, я вас трошки вдарю в мармизу, а потім потиснемо рукавички і розійдемося собі по різних кутах".
На війні не до гуманістичних рефлексій про те, що "вони ж такі самі люди, як і ми" (тільки дебіли і хочуть нас вбити - закреслено).
Шось мені дуже важко уявляється кіборг, який стоїть з кулеметом і замріяними очима і розмірковує на кшталт: "Але ж, не можна отак... вбити... людину... чим же ж я тоді від нього відрізняюся?!"
Важко уявити, бо десь приблизно після "але ж..." він отримує кулю десь проміж замріяних очей. І не лише у моїй уяві, на жаль.
Війна - це ярість, це берсеркова лють. Чи ви, блін, не українці? Чи ви не знаєте історії своєї? Картіна маслом. Козаки пишуть листа турецькому султанові. Збоку підкрадається гуманіст і починає тягнути соплі: "Як можна ображати людину лише за її переконання? Що це за слова, чим ви від нього відрізяєтеся? Ви ж розумієте, що з його боку ви так само неправі, як він з вашого!"
Далі моя фантазія закінчується, як, власне, закінчився б на палі й наш гуманіст.
Вся історія наскрізь просякнута ярістю поколінь українців, які боролися за свій край, а лише коли ми самі на себе вдягли маску добрячків і гречкосіїв, нам на шию всівся весь цей рузке мір, і маємо шо маємо тепер.
Так, ми добрий і гостинний народ. І співаємо добре (С)
Але це все наші риси у мирний час, а у воєнний українці були лютими берсерками, від одної згадки про яких ворог тремтів.
Тому закругляйтеся вже зі своїм гуманізьмом. Не на часі він зараз. Не на часі.
No comments:
Post a Comment