Про мови країн колишньої Югославії

Про мови екс-Югославії. Сьогодні два рази довелося вести досить дивні бесіди щодо мов в країнах екс-Ю, причому співбесідники чомусь чіплялися за паралелі з ситуацією в Україні, хоча б я особисто мовну ситуацію в Україні зразковою або типовою не назвала, тож нічого б з нею не порівнювала.
Тому вирішила написати пост, щоб не давати відповідь кожному окремо. Ну, і може комусь ще буде цікаво.
Хочу одразу попередити, що я не лінгвіст, а тому це буде погляд на мови не з лінгвістичної точки зору, а скоріш з історичної, бо "яжевсьотакіісторик". Поганенький, одногрупники не дадуть збрехати, але якщо рідна Могилянка мене чомусь і навчила, то це аналізувати події та факті та дедуктивно міркувати.
Отже, не знаю, з якого боку підступитися до такої обширної теми, але спробую.
Всім відомо, що всі слов"янські мови походять від одної прамови - праслов"янської, тому якщо почати сильно глибоко копати, то можна договоритися до того, що всі ці мови - це діалекти праслов"янської мови. Але ми не дурні, тому такого говорити не будемо, добре?
Як і не будемо багато зупинятися на тому, що мова - це одна з ознак державності, а отже, у абсолютної більшості держав в світі є своя мова або ж якийсь домінуючий діалект (за винятком хіба що колоній, та й то не всіх, а дуже забитих).
 Отже, щодо мов в екс-Югославії. Як виявилося сьогодні, деякі (а може навіть більшість) українців вважає, що на цих територіях існує одна мова (назвемо її сербсько-хорватська, бо так, власне, її й називали мої співбесідники), а сучасні незалежні країни, які виникли на руїнах Югославії, створили собі окремі мови на основі цієї спільної мови. Ця теза в корні неправильна, і зараз я поясню чому.
По-перше, сучасному хорвату та сербу набагато краще порозумітися, ніж представникам одної та іншої національності, скажімо, 200 років тому. Якщо подивитися на зразки писемності цих народів за минулі століття, можна побачити, що мови відрізняються набагато більше, ніж зараз, а отже, в якийсь момент історії щось призвело до їхнього зближення. До речі, сучасна боснійська мова набагато ближча до боснійської мови, скажімо, 19-го століття, ніж сучасна сербська до сербської того ж часу, і ніжче ви дізнаєтеся, чому.
Справа в тім, що в 19-му столітті сербська і хорватська мова пережили суттєву реформу, про яку я зараз трохи детальніше розповім, але спочатку мушу пояснити, що південнослов"янські мови мають дві суттєві відмінності від східнослов"янських: 1) в кожній з них існує набагато більше діалектів, особливо це стосується хорватської мови, 2) народи жили набагато тісніше та більш взаємопов"язано, ніж у нас, тому сусідні мови не зазнали стількох змін між собою (а також залишилися набагато ближчими до старослов"янської, ніж наші мови). Тому мови залишилися дуже подібними одна до одної, але немає жодних підстав вважати, що це одна мова.
Тим більше, що ще у чотирнадцятому столітті, наприклад, Костянтин Філософ, болгарський письменник, згадує всі ці мови, як окремі: словенську, болгарську, боснійську, сербську, хорватську тощо. Хто ми такі, щоб з ним сперечатися, чи не так? (До речі, його "Повість о письменах" я читала в белградському виданні 1989-го року, тобто у сербської інтелігенції останніх років Югославії, коли держава вже була на порозі розпаду, окреме існування цих мов в минулому не викликало ніякого сумніву). Що, до речі, ще й є свідоцтвом того, що як мінімум у 14-му ст. ці три народи вже були виокремлені та самоідентифіковані (дивно було б вважати, що існують сербська, хорватська та боснійська мови, але не існують народи, що є носіями цих мов, правда?).
Тепер про реформи. Про хорватську реформу я знаю мало, і ліньки зараз лізти шукати, але про реформу сербської мови, вчинену Вуком Караджичем (не плутати з тим Караджичем, що зараз відпочиває в Гаазі), сербським просвітником, в 19-му столітті, знає кожен мешканець екс-Ю, навіть понаїхавший, як ото я.
І тут на сцену виступає боснійська мова, про яку я досі згадувала лише мимохідь.
Справа в тому, що за основу нових модернізованих, або як що хочете - уніфікованих сербської та хорватської мов було взято так званий "штокавский" діалект (названий так по тому, як носіями діалекту вимовляється слово "що", два інші найбільші діалекти - "кайкавський" і "чакавський"). Найбільше поширення цей діалект мав на території Боснії і Герцеговини.

От карта історичного поширення цих діалектів:

Сам Вук Караджич народився в Сербії майже на кордоні з Боснією, тому цілком природньо, що він взяв за основу сучасної сербської мови саме той діалект, який переважав на його батьківщині.
До речі, саме цей пан з одного боку полегшив життя всім понаїхавшим, запровадивши правило "як чуєш так і пишеш", з іншого, викинув з сербської кирилиці літери "ю" та "я" і додав всяких некрасивих зюк, які я досі всі навіть не вивчила, добре, що найбільше тут користуюся латиницею ))) А ще до речі, саме він створив перший словник сербскої мови (початок 19-го ст.), тоді як словник боснійської мови, наприклад, існував ще за часів турок у середині 17-го ст.) (але не будемо мірятися словниками, не для цього пишемо, да?))
Після того у 1850-му році у Відню відбувається конференція сербських, хорватських та словенських просвітників, на якій вони домовляються про спільну літературну мову на основі того ж самого штокавського діалекту та "ієкавичного" говору.
Тут знову доведеться пояснити, що окрім трьох вищеназваних діалектів в екс-Ю є ще три найбільші говора - "ієкавиця", "екавиця" та "ікавиця". Вже відчуваю, що ви почнете кидати в мене капці ))) Шо я можу подєлать, а кому щас лєгко )
Короче, якщо боснієць, наприклад, скаже "лієто", то серб скаже "лето", а хорват з Далмації скаже... "літо" (Руфад дуже веселився, коли зрозумів, що українці говорять ікавицею)))
Так от що, наприклад, пише про цю конференцію місцева вікі (перекладаю): "Віденським літературним договором за основу спільної літературної мови південних слов"ян взято народний говір Боснії і Герцеговини і Дубровника, який характеризується штокавським діалектом і ієкавичним говором".
(Нехай Дубровник вас не збентежує, він на той час не був у складі Хорватії).

Отже, друзі мої, в основі сербсько-хорватської мови лежить саме боснійська, і це офіційно підтверджено міжнародним договором :)
Я б могла про це ще довго писати, але як висновок: мови існували окремо ще в давні часи, в певний період мови було реформовано та наближено одна до одної, після здобуття незалежності цими країнами цілком природно, що деякі з них повертаються або тяжіють до повернення до оригіналу.
Боснійській мові ж нема до чого повертатися, бо вона й є оригіналом сербсько-хорватської мови. Тобто не вона виникла з сербсько-хорватської після незалежності БіГ, як багато хто думає, а зовсім навпаки.
От. Фух, аж пальці заболіли. Цікаво, чи дочитає хтось до кінця? :)